Де древнє поселення гузів,
Служило щитом для Русі
Веде свій початок мій Узин
Від степу, зірок та роси ...
Т. Пирінська (випускниця Узинської гімназії )
Місто Узин розташоване у південно-східній частині так званого Білоцерківського степу - літописного Перепетового поля. Розташоване воно за 25 км на схід від свого районного центру - м. Біла Церква, Київської обл., за 75 км від обласного центру - м. Київ. Місто лежить уздовж річки Узинка (басейн Росі ). Територія становить 8001, 1 га. У місті проживає близько 13 тис. жителів.
Узин має свої древні корені. Історичні джерела стверджують, що в X столітті у південно-руські степи із Середньої Азії перекочувала частка племен огузів. Їх ще називали "гузи", "узи". Назва цих племен і дала назву місту та річці. Степові простори річки були заселені ще в скіфські часи, про що говорить знайдене тут грецьке бронзове дзеркало VI століття до н. е.
У 1151 році на Перепетовому полі поблизу сучасного СМТ Гребінки відбувалася знаменита битва між князем Ізяславом Мстиславичем та Юрієм Довгоруким. В описі маршруту руху війська суздальського князя літописець згадує Бзяницю. Більша частина дослідників вважає, що Бзяниця давньоруських часів є не що інше, як сучасна річка Узин, а М. С. Грушевський припускає, що це може бути як назва урочища, так і населення.
Ще одна версія походження топоніма пов'язана з тюркським гідрографічним терміном "озєн", "узень", що означає "річка". Річка отримала свою назву раніше, а потім виникла назва міста.
Першу згадку про Узеницю (Узин) вже як селища - зустрічаємо у свідченнях жителів Узениці або Оузєна (лютий 1638 р.), що втікли до Московії після поразки козацького повстання 1638 р.
Під час постійних військових змагань другої половини XVII ст., епіцентром яких стала Білоцерківщина, життя в селищі занепало. Відродження села почалося десь з середини XVIII ст. У 1773 році управитель Білоцерківського ключа пан Глембовський надав повноваження на утворення слободи на річці Узин ротмістру польської служби пану Темберському
Від того часу село називалось Темберщиною чи Узькою, Узином. Ще в наші дні мешканці міста та округи частенько називають Узин Темберщиною. Після смерті Темберського, Темберщина перейшла у власність графів Браницьких. На кінець XIX століття землями в Узині та навколо нього володіли понад 10 поміщиків. Великий маєток належав поміщику Пухальському. Крім того, були в Узині ще поміщики Жуковський, Здановський та інші.
Радянська влада в Узині закріпилася остаточно у грудні 1919 року. Велику роль у відбудові економіки, відіграв цукровий завод, який діє і в наші дні. Протягом 1932 - 1933 рр. від голоду в Узині померло більше 300 чоловік. Друга світова війна розпочалась в Узині з окупації німцями міста 24 липня 1941 року. На репресії окупантів Узинці відповідали опором. Діяла підпільна група на цукрозаводі, активними членами якої були Я. М. Гаргнага, П. П. Забрейко, І. С. Кобернік, Ф. О. Тищенко, А. О. Глуха, М. В. Радіонов, В. М. Шубін, І. О. Івашко та інші. З метою придушення опору фашистами було закатовано 15 узинців, кинуто у концтабір 44 чоловіки.
6 січня 1944 року Узин було визволено частинами 180-ої стрілецької девізії під командуванням полковника Ф. П. Шмельова. Під час війни від рук гітлерівських загарбників полягло 1660 узинців. В центрі міста Узин стоїть братська могила, де покояться 19 воїнів, які загинули під час визволення м. Узин.
Першу згадку про Узеницю (Узин) вже як селища - зустрічаємо у свідченнях жителів Узениці або Оузєна (лютий 1638 р.), що втікли до Московії після поразки козацького повстання 1638 р.
Під час постійних військових змагань другої половини XVII ст., епіцентром яких стала Білоцерківщина, життя в селищі занепало. Відродження села почалося десь з середини XVIII ст. У 1773 році управитель Білоцерківського ключа пан Глембовський надав повноваження на утворення слободи на річці Узин ротмістру польської служби пану Темберському
Від того часу село називалось Темберщиною чи Узькою, Узином. Ще в наші дні мешканці міста та округи частенько називають Узин Темберщиною. Після смерті Темберського, Темберщина перейшла у власність графів Браницьких. На кінець XIX століття землями в Узині та навколо нього володіли понад 10 поміщиків. Великий маєток належав поміщику Пухальському. Крім того, були в Узині ще поміщики Жуковський, Здановський та інші.
Радянська влада в Узині закріпилася остаточно у грудні 1919 року. Велику роль у відбудові економіки, відіграв цукровий завод, який діє і в наші дні. Протягом 1932 - 1933 рр. від голоду в Узині померло більше 300 чоловік. Друга світова війна розпочалась в Узині з окупації німцями міста 24 липня 1941 року. На репресії окупантів Узинці відповідали опором. Діяла підпільна група на цукрозаводі, активними членами якої були Я. М. Гаргнага, П. П. Забрейко, І. С. Кобернік, Ф. О. Тищенко, А. О. Глуха, М. В. Радіонов, В. М. Шубін, І. О. Івашко та інші. З метою придушення опору фашистами було закатовано 15 узинців, кинуто у концтабір 44 чоловіки.
6 січня 1944 року Узин було визволено частинами 180-ої стрілецької девізії під командуванням полковника Ф. П. Шмельова. Під час війни від рук гітлерівських загарбників полягло 1660 узинців. В центрі міста Узин стоїть братська могила, де покояться 19 воїнів, які загинули під час визволення м. Узин.
Узинці свято бережуть пам'ять про тих, хто віддав своє життя за щастя, волю і незалежність нашої Батьківщини.
... І зронить калина намисто,
Журливо берізки стоять,
У братських могилах пів міста -
Герої полеглі та сплять ...
... І зронить калина намисто,
Журливо берізки стоять,
У братських могилах пів міста -
Герої полеглі та сплять ...
